Свидомые пишут по-русски
Сейчас речь пойдёт о том, что украинские журнализды пишут по-русски, а потом – чтобы прослыть за ридных украиномовных, используют возможности великого гугля:
Вначале – то, что было опубликовано:
Хамство і Київ
Таке місто не може бути нашою столицею. Може для Броварів чи Фастова, але не для Львова. Зі своєю вульгарною поетикою та фальшивою патетикою Київ навіть в естетичному плані перетворився, перефразовуючи Лесика Подерв`янського, на застиглу в бетоні, склі, залізі, а також у повітрі – музику Поплавського.
Які морально-етичні взірці чи які перспективи таке «головне місто країни» може запропонувати молодим людям з регіонів, що їдуть туди вчитися, або фахівцям чи підприємцям, які везуть йому чолобитні, звіти і відкати?
Особливо, якщо вони з україномовних регіонів. Київ настільки соромиться своєї українськості, що навіть крайні прояви українського націоналізму він реалізує за російськими схемами, матрицями і кліше.
Демонструючи свою столичну пихатість, Київ рядиться у зірковий ковпак «а ля» Вєрка Сердючка і одягає дзеркальні окуляри дзеркалами до середини, щоб бачити тільки себе.
Це хвороба, ім`я якій розбещеність: «розбещення постає тоді, коли приймається безладдя як нормальний, утверджений стан, коли він приймається з повною свідомістю, що це беззаконня» – писав свого часу один з найвідоміших європейських філософів. Або, як кажуть галичани – не дай Бог з хама пана!
А все це через те, що столиця української держави набрала на себе забагато повноважень, якими зловживає; зосередила у своїх руках забагато інструментів, які використовує неефективно; вимагає собі забагато хабарів, якими не ділиться. З цією хворобливою спокусою Київ сам не впорається – ми повинні йому допомогти одужати.
Для цього треба відібрати в нього ті повноваження й інструменти, які безпосередньо стосуються нашої життєдіяльності й перспективи, а також – хабарі. Якщо вже українці не годні вирішувати справи без хабарів, то хай краще хабарі галичан залишаються у Львові, Івано-Франківську чи Тернополі.
Столиці ж, натомість, можна спокійно залишити статус найбільшого адміністративного центру з мінімумом повноважень, які б стосувались лише координації міжрегіональних стосунків, зовнішньої та оборонної політики, ну і зірковий ковпак «а ля» Вєрка Сердючка, звісно.
Втім, цей курс лікування потрібен не тільки Києву, але й усім нам, адже хамство воно ж заразне. Вже сьогодні в багатьох містах України помітні прояви цього «хамства по-київськи», воно стало мало не модою місцевих еліт. Адже хамство – це не тільки питання культури. Хамство столиці породжує державний партикуляризм, тобто – «прагнення окремих частин держави до відокремлення, до недоторканності місцевих, приватних прав і привілеїв». «Коли якесь суспільство стає жертвою партикуляризму, завжди можна стверджувати, що саме центральна влада першою його продемонструвала» – писав вищезгаданий автор. Так і є – бо відцентровий рух «Геть від Києва» можна ще прочитати як «Геть від хамства!».
текст был взят здесь – http://zaxid.net/news/showNews.do?hamstvo_i_kiyiv&objectId=1278263
После этого, я перевёл этот текст автоматическим переводчиком ЯНДЕКСА. Вот что получилось:
Такой город не может быть нашей столицей. Может для Пивоваров ли Фастова, но не для Львова. Со своей вульгарной поэтикой и фальшивой патетикой Киев даже в эстетическом плане превратился, перефразируя Лесика Подервянского, на застывшую в бетоне, стекле, железе, а также в воздухе – музыку Поплавского.
Какие морально-этические модели или какие перспективы такое «главный город страны» может предложить молодым людям из регионов, что едут туда учиться, или специалистам или предпринимателям, которые везут ему челобитные, отчеты и откаты?
А все потому, что столица украинского государства набрала на себя слишком много полномочий, которыми злоупотребляет; сосредоточила в своих руках слишком много инструментов, которые использует неэффективно; требует себе слишком много взяток, которыми не делится. С этой болезненной искушением Киев сам не справится – мы должны ему помочь выздороветь.
Для этого нужно отобрать у него те полномочия и инструменты, которые непосредственно касаются нашей жизнедеятельности и перспективы, а также – взятки. Если уже украинцы не в состоянии решать дела без взяток, то пусть лучше взятки галичан остаются во Львове, Ивано-Франковске и Тернополе.
Столице же, зато можно спокойно оставить статус крупнейшего административного центра с минимумом полномочий, которые бы касались лишь координации межрегиональных отношений, внешней и оборонной политики, ну и звездный колпак «а ля» Верка Сердючка, конечно.
Впрочем, этот курс лечения нужен не только Киеву, но и всем нам, ведь хамство оно же заразное. Уже сегодня во многих городах Украины заметны проявления этого «хамства по-киевски», оно стало чуть ли не модой местных элит. Ведь хамство – это не только вопрос культуры. Хамство столицы порождает государственный партикуляризм, то есть – «стремление отдельных частей государства к отделению, к неприкосновенности местных, частных прав и привилегий». «Когда некое общество становится жертвой партикуляризма, всегда можно утверждать, что именно центральная власть первой его продемонстрировала» – писал вышеупомянутый автор. Так и есть – потому что центробежное движение «Прочь от Киева» можно еще прочитать как «Прочь от хамства!».
_________________________________________________
Ни в одном предложении нет “нечитаемого” слова, ни одна запятая не пропущена. Смысл и манера изложения статьи – легко понимается и доступно для анализа.
Строчат свои заметки на великолепном русском литературном языке, а затем (просто тупо) переводят на так называемый украинския всея Украины в Яндексе!
Что ещё раз доказывает – современная власть Украины искусственно ограничивает общедоступное применение русского языка, подменяя его искусственными словообразованиями, не имеющими ничего общего с малороссийским наречием.
